ДНЗ №37
 
Счетчик посещений Counter.CO.KZ
 
 

 
 
Принципи та стратегія
ПРИНЦИПИ І СТРАТЕГІЯ СУЧАСНОГО СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ
(За кн.: Алексссико Т. Ф. Педагогічні проблеми молодої сім'ї: Навч. посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 116 с. - С. 15-21.)
Як свідчать численні опитування, сучасні молоді батьки не мають єдиної стратегії виховання дітей у сім'ї. Одна з причин полягає в тому, що, особли­во в останнє десятиліття, змінились як самі умови життя, гак і цінності та пріоритети сімейного виховання.
Втрата традиційних орієнтирів та ідеалів старших поколінь, певна не­визначеність значної частини молоді в особистій стратегії поведінки та за­гальна розгубленість в умовах перебудови суспільства па перший план по­ставили проблеми виживання та існування. Проте в останні роки більш чіткого оформлення набуває тенденція до вироблення такої стратегії.
Орієнтація суспільства на розвиток ринкових відносин у сфері виробниц­тва, комп'ютеризацію засобів виробництва та більшу відкритість для інтег­рації в нашу культуру інших культур на перше місце висувають бажання батьків бачити свою дитину в подальшому комерсантом або програмістом, і відповідно до цих прагнень батьки стурбовані тим, щоб виховувати в дітей прагматичність, раціональність, волю до успіху. Своєю поведінкою в суспільстві вони подають дітям приклади агресивності і вважають її в сучас­них умовах життя надзвичайно важливою якістю. («Таке життя: якщо ти не встигнеш щось ухопити, це зроблять інші»). У той же час такі особпетісні якості, як доброта, вміння співчувати і допомагати іншим в ієрархії сучасної системи батьківських цінностей виховання дитини займають значно нижчі місця.
Характерною особливістю сучасного сімейного виховання є також сут­тєве обмеження можливостей соціального оточення дитини: молоді батьки намагаються усунути вплив на дитину бабусь та дідусів: спілкування з ро­весниками обмежене в основному часом перебування в дошкільному зак­ладі; спілкування з іншими людьми (сусідами, малознайомими або незнайо­мими) вважають небажаним. Діти рідко відвідують театри, виставки, разом з батьками ходять на прогулянки та екскурсії. Таким чином, спосіб засвоєн­ня світу для дитини перетворюється із безпосереднього в опосередкований.
Сучасні молоді батьки прагнуть до того, щоб їхня дитина якомога рані­ше почала займатися музикою або танцями, вивчати іноземні мови та гра­тися на комп'ютері. В останні десятиліття, особливо у 80-90-і роки, виник синдром "зрощування дітей у заданих умовах". Зміст дитячого життя пла­нується тільки батьками: вони самі вирішують, що дитині цікаво, а що ні, чим вона повинна займатись і чого навчатися. З боку дорослих повсякчас відбувається тиск, суть якого виявляється або у вимогах обов'язкового ус­піху, або в чеканні на нього.
Дорослі не сприймають такі природні характеристики дитячої поведін­ки, як єдність зовнішнього і внутрішнього світу, існування дошкільника в особистій дійсності, необхідність невідкладної реалізації його власних ідей і потреб, його особисті уявлення про цінності і почуття. Така позиція батьків породжує численні педагогічні проблеми.
Американський учений Н. Постман у своїй надзвичайно популярній книзі "Зникнення дитинства" (1987) стверджує, що дорослі стосовно дітей діють як колонізатори. Своїм зневажанням або дестабілізацією, руйнацією світу гри дитини, внутрішньої логіки і цілісного способу засвоєння навко­лишнього середовища вони руйнують дитинство. Комерція, ідеологія і без­думність - такі детермінанти поведінки дорослих.
Дитинство, на думку Н. Постмана, цс не стільки біологічна, скільки культурна фаза розвитку людської індивідуальності. Саме на цьому ще в 70-і роки XX ст. акцентував увагу психолог О. Запорожець, який наголо­шував, що дитинство дає дитині можливість ще до досягнення зрілості залу­чатися до скарбниць духовної і матеріальної культури, яка створена сус­пільством, надбати специфічні для людини здібності і моральні якості особистості, і, піднявшись таким чином "на плечі" попередніх поколінь, ру­хатися далі в своєму розвиткові.
Сучасні діти мають власну субкультуру в сфері вільного часу, одягу, їжі. У той же час у результаті економічних і демографічних факторів, що вияви­лись у мінімумі вільного місця для гри иа вулицях, відриві від природи, інтен­сифікації вуличного руху, зайнятості батьків, їх розлучень та інших проявах, діти втратили стабільність емоційного базису.
Таким чином, життєва біографія сучасних дітей значною мірою відірва­на від дорослих, розподілена в часі і обмежена в просторі. "Інсценоване" дитинство, як структуроваиа заданість дорослими життя дітей, обмежує їх можливості на самовизначення і саморегуляцію.
Надзвичайно актуальною для сучасних дітей є гшоблема прпродовідпо-відності виховання. Батьки повинні бути зорієнтовані на реальність, сприй­мати свою дитину такою, як вона є, і допомагати їй рости і розвиватися, створюючи необхідні для цього умови, серед яких особливе місце займає за­гальний позитивний фон сім'ї та індивідуальних контактів.
У зв'язку з цим постає питання: чому батьки не в змозі вирішити всі кон­флікти з дітьми за допомогою спокійних бесід, роз'яснень і лагідної посмішки? Спеціалісти з тій тань дитячої психології (Д. Добсон та іи.) знаходять відповідь на поставлене запитання в системі цінностей дитини, де значне місце відво­диться силі і рішучості у поєднанні з любов'ю. Саме цим, на їхню думку, можна пояснити популярність у дитячому фольклорі міфічних суперменів, чудо-капітанів, ніндзя-черепашок та інших героїв, яких породила індустрія розваг. Ось чому від дітей нерідко можна почути фразу типу: "А мій батько поб'є твого батька!" або "Мій батько як дасть тобі!"...
Особливо в періоди "вікових криз" - три-шестирічному віці, якщо не упе­реджувати поведінку дитини і не виявляти тактовності у спілкуванні з нею, можна спровокувати з її боку підвищену схильність до непокори, до вияву своєї волі. Пробудження усвідомлення значущості свого "Я"для оточуючо­го світу та особливості природного темпераменту часто стають причиною численних непорозумінь між батьками і дітьми і в деяких життєвих ситуаці­ях можуть трактуватись як виклик з боку дитини авторитетові батьків. Тут, на думку Д. Добсона, присутній важливий парадокс дитячої свідомості: діти хочуть підкорятися своїм батькам, але їм необхідно, щоб батьки заслужили це право: командувати ними. Воно досягається щоденною атмосферою лю­бові і вимогливості, а також дотриманням непорушності певних меж, які га­рантують захищеність дитини і силу батьківського авторитету та прав кож­ного з них.
Процес виховання не може бути стихійним. Чітке усвідомлення батька­ми того, що вони хочуть і чого не хочуть допоможе сформулювати їм свою позицію як вихователів і намітити стратегію виховання.
Ось її головні принципи:
Дитина повинна знати, чого хочуть від неї батьки, що в її поведінці їх задовольняє, а що ні. Претензії батьків слід аргументувати цими вимогами.
Не можна карати дитину за те, чого вона не знала. Відповідальність дітей за вчинки має базуватися на їх розумінні скоєного.
Перш ніж чогось вимагати від дитини, треба впевнитися, що вона на це здатна.
Не можна карати дитину за поведінку, в якій немає злісної непокори. Треба відрізняти дитячу безпорадність і злісну непокору. (Безпорадність ба­зується на забудькуватості, виникає в результаті помилок і випадковостей. Злісна непокора є обдуманим актом, відмовою визнавати батьківську вла­ду. Виявляється тільки тоді, коли дитина знає, чого хочуть від неї батьки, і робить дещо протилежне.)
Щоразу після владнання конфлікту дитину необхідно пригорнути і при­голубити, показати їй свою любов.
У стосунках з дітьми потрібно керуватися любов'ю.
Не принижувати гідність дитини фізичними покараннями. Вони пору­шують її права як члена сім'ї і суспільства і свідчать про безсилля батьків як вихователів.
Дотримання цих принципів сімейного виховання дітей дошкільного віку допомагає створити атмосферу емоційної захищеності дитини, привчити її поважати інших, зрозуміти батькам емоційні і фізичні особливості різних періодів дитинства і добирати засоби виховання до індивідуальних потреб дівчаток і хлопчиків.
Відповідно до періодизації розвитку дитини в онтогенезі існує певна стра­тегія її виховання. Так, стратегія виховання дитини від народження до 7 місяців полягає в тому, щоб її любили, голубили, лагідно з нею розмовляли, своє­часно годували, тримали в чистоті, теплі і дотримувалися всіх необхідних санітарно-гігієнічних вимог та оберігали від різних небезпек.
Не можна бити дитину, кричати на неї, порушувати її режим, створюва­ти навколо неї метушню, без потреби довго тримати на руках - надалі це може призвести до маніпуляцій з боку дитини.
Від 8 до 14 місяців стратегія виховання ґрунтується на переключенні ува­ги дитини з одного предмета на інший. Тим самим майже безконфліктно вирішуються всі проблеми взаємостосунків. Діти розуміють слова "ні", "не можна", "шкода" і сприймають батьківські вимоги. Чутливі на грубість, ок­рики, вони потребують ніжності й обережності у спілкуванні.
Від 15 місяців до 2 років - початок першої "вікової кризи". Особливістю поведінки дитини цього віку є підвищена мобільність, тобто непосидючість та прояви негативізму - заперечення того, що їй пропонують.
Надзвичайно важливо, щоб саме у цьому віці у вихованні дитини були активними батьки (чоловіки) - дітки відчувають велику потребу в татках. Необхідно, щоб вони відчували вимогливість батьків до їхньої поведінки і послідовність цих вимог.
Не можна карати дитину за поведінку, яка природно випливає з її потре­би пізнання і розвитку. Найкраще створити в сім'ї такі умови, які забезпечу­ють безпеку (здоров'я), тобто закрити розетки, прибрати гострі предмети, скло, привчати до того, що не можна самому вмикати телевізор, газову чи електроплиту, лізти до пральної машини чи гарячих предметів тощо. Забо­роняючи, необхідно пояснювати чому.
Від 2 до 3 років зростає мобільність дитини, цікавість і її намагання все відчути на дотик. У зв'язку з цим характерною для її поведінки є схильність до того, щоб ламати, розкидати, перекидати, гризти речі, забиратися в сере­дину чогось тощо, дратувати своєю поведінкою дорослих. Тому батькам особливу увагу треба приділяти безпеці дитини і значною мірою бути терп­лячими до її намагань пізнати навколишній світ. Гарним помічником бать­кам у таких ситуаціях може бути почуття гумору і,' зважаючи на вік дитини, постійне розуміння того, що саме батьки є для неї взірцем поведінки.
Особливо у цьому віці дитини є підстави говорити про "здорове" бать­ківство.
Формула здорового батьківства виводиться з двох основних компонентів: з любові і вимогливості, які приводять в дію цілу систему стимулів і стриму­вань дитячої поведінки. Зосередження тільки на любові за рахунок вимог­ливості може призвести до неповаги до влади батьків, їхнього авторитету і, навпаки, авторитарна, гнітюча атмосфера в сім'ї глибоко ображає і дає ди­тині підстави думати, що її не люблять і вона нікому не потрібна.
Головна виховна стратегія батьків у цей період життя дитини - досягти балансу між милосердям і справедливістю, між ніжністю і вимогливістю, між любов'ю і суворістю.
Одним із методів виховання може бути пропозиція дитині сісти в крісло і обдумати свою поведінку. Це привчає до внутрішнього самоконтролю і внут­рішньої самодисципліни. Сам факт обмеження рухливості дитини навіть тер­міном у десять хвилин виявляється дуже ефективним засобом впливу на її поведінку.
У віці від 4 до 6 років у фокусі виховання мають бути не лише вчинки дитини, а й їх мотиви. Батькам необхідно постійно пояснювати своїй ди­тині, чому саме треба поступати так, а не інакше, допомагати їй побачити причинність різних дій і наслідків. Дитячу діяльність потрібно спрямовува­ти на доброчинність, турботу про інших і пізнання.
У цьому суть стратегії домашнього виховання дітей дошкільного віку. Проте перед батьками завжди стоїть дилема: як вибрати правильний напрям між альтернативами вседозволеності і стримування, щоб реалізувати свої ідеї відносно виховання дитини? Якою має бути загальна стратегія? Вона повинна виходити з гуманістичних уявлень про дитину дошкільного віку як самоцінну особистість, яка має свою волю, характер і світосприйняття. До­сягнення поставленої виховної мети має спиратися на встановлення чітких правил, тобто норм поведінки, прийнятних для сім'ї і суспільства в цілому. Недопустимо приниження гідності дитини, постійне нею невдоволення, яке виявляється в гніві, сльозах, репетуванні та фізичних покараннях.
Отже, в основі виховної діяльності дорослих необхідно керуватися прин­ципами любові і вимогливості, розумної міри відповідальності і самоконт­ролю для кожного віку, батьківського керування без зайвої о крику, поваги до особистості і достоїнства дитини, реальних вимог і спокійної послідов­ності при їх виконанні, справедливого використання арсеналу стимулів і покарань. У цьому виявляється педагогічна культура батьків.
Стратегія виховання логічно випливає з педагогічного мислення, яке ба­зується на спеціальних знаннях і вміннях прогнозувати результати виховної діяльності. Однак, як свідчать проведені опитування, молоді батьки відчу­вають гостру нестачу педагогічних знань, потребують спеціальних консуль­тацій і керівництва в питаннях сімейного виховання з боку спеціалістів -педагогів і психологів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 





Back to TOP