«Виховання  природничо – екологічної  культури в творчій спадщині В.О.Сухомлинського»

                                                                                                                                             

    У  період  дитинства  мислення,  розумові  процеси  мають  якнайтісніше   пов’язуватися з живими, яскравими, наочними  предметами  навколишнього  світу.

Нехай дитина спочатку не замислюється над причинно – наслідковими  зв’язками,  нехай вона просто розглядає предмети, відкриває в ньому щось  нове. Хлопчик побачив розлюченого бика в оповитій вечірніми сутінками купі дерев. Це не просто гра дитячої  фантазії, а й художній, поетичний  етикет  дитячого  мислення. Дитяче  бачення  світу – своєрідна  художня  творчість.

          Поетична  творчість починається  з  бачення краси. Краса  природи  загострює сприймання, пробуджує  творчу  думку, наповнює слово індивідуальними переживаннями. Здоров’я вливається в дитячий організм живодайними джерелами тоді, коли після трудового напруження дитина відпочиває. Бути в русі – основний  девіз. Еліксиром  здоров’я є повітря, насичене  фітоцидами  злакових  рослин – пшениці, жита, ячменю, гречки, атакож  лугових трав. От і потрібно  нам вести дітей  в поле, ліс, луг. Діти  бачать красу природи, відчувають  її  подих, спілкуються з нею, творять, мислять. Все це так, але добра дитина не падає з неба, її треба виростити  і  виховати.

           Як досягти того, щоб  праця стала найважливішою  духовною потребою дітей. Отже, дітей треба  щоб  оточував не лише  світ природи, а й світ праці, творчості. Краса людини  найяскравіше  відкривається  в праці. Це пізнання світу виховує в дитині  людину - трудівника.

      

        Ще  глибшими  це  почуття  стає  тоді, коли  під час подорожей  у світі  праці діти  зустрічаються  зі  своїми батьками й матерями. Любов  дитини до людей праці – джерело  людської  моральності.

 Крокуючи  стежинами  живої  природи, діти  приходять до висновку,  що природа поділяється на дві  стихії – живу і неживу.

 

            Перші   уявлення про живе і неживе народжує  безліч  запитань. Звідки  береться  листя, стовбур, дерево?  На все це зразу відповісти  неможливо, а з часом проясниться.

     Добре, що дитина, думаючи, вчиться звертається до першоджерел знань, думки навколишнього  світу. Дитина  мислить  образами,  барвами,  звуками.

Приходимо до висновку, що неживе  залежить від живого і навпаки.

В природі все змінюється: зима,весна,літо,осінь. Природа переходить від одного стану до іншого.

    Спостерігаючи за  навколишньою  природою, ведучи  дітей  стежинами  природи ми  всиляємо в душі  по краплинці  тієї  наснаги, що зветься природне оточення. Без природи не існував  би  світ,  нечули б ми співу пташок, дзюркотання струмка, негрілися на сонечку, некупалися в  краплинах  роси, не відчули подиху вітру, не спіймали  красиву і ніжну сніжинку – то хіба б ми змогли  прожити на світі, творити, мислити, перемагати, іти  від простого до складного, розуміти для чого ми живемо і що  таке  життя.