ДНЗ №37
 
Счетчик посещений Counter.CO.KZ
 
 

 
 
Основні тенденції

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО РОДИННОГО ВИХОВАННЯ У КОНТЕКСТІ ЕТНОПЕДАГОГІКИ М. СТЕЛЬМАХОВИЧА

 

"Мала дитина подібна до дошки, приготовленої для картини; який об­раз намалює на ній мистець, добрий чи поганий, святий чи грішний, янгола чи біса, такий назавжди й залишиться. Так і дитина: яке виховання дадуть їй батьки, якого способу життя її навчать - богоугодного чи богоненависного, янгольського чи бісівського, в такому вона й залишиться на все життя". (Дмитро Туптало - 1651-1709)

Виховання дітей належить до найдавніших проблем, розв'язати і вирі­шити які прагнуло людство впродовж багатьох історичних періодів. У дав­нину його вважали чи не одним із найважчих занять, мистецтвом із мис­тецтв.

Адже, - як говорив свого часу мудрий філософ і педагог Г. Сковорода, - людина без наставляння і виховання, хоч і природними доброчесностями, і силами обдарована, буде нездатною і непотрібною, як земля, хоч і найкра­ща, якщо не обробляється, родить лише бур'ян і пусту лободу, і як потрібно землю добре обробити, щоб плоди принесла, так треба і людину освічувати, щоб вона плідною була як самій собі, так і суспільству.

Відомо, що на розвиток особистості впливають як внутрішні (спадковість, вроджені якості, несвідома сфера психіки, спонтанна активність людини тощо), так і зовнішні чинники (навколишнє середовище, сім'я, навчальні заклади, ровесники). Серед опитаних 234 батьків дітей віком від 6 до 14 років 59,3% - емоційно не сприймають дитину, ігнорують її потреби, відчутне гло­бальне невдоволення нею, постійне відчуття, що вона "не така" і " не та"; у 40,7% виявлена тенденція до емоційного сприйняття дитини. Окрім того, більше третини батьків мають нав'язливе бажання утримувати дитину біля себе, уберегти від прикростей життя, намагання все зробити за неї. У бага­тьох сучасних сім'ях домінує матеріальне, економічне виховання над духов­ним та моральним.

Вищезазначені тенденції породжені певними проблемами, які мають місце в родинному вихованні. Насамперед це:

1.      Проблема нестачі у батьків психологічних знань, умінь, навичок вихо-ванння та розвитку дитини.

2.      Проблема стосунків батьків і дітей.

3.      Емоційні проблеми: дискомфортний стан дитини і батьків, ревнощі дитини до одного з батьків або до братів та сестер, страх темряви у дитини, агресивність дитини щодо однолітків чи дорослих, страх бути залишеним батьками.

4.      Проблеми, пов'язані з психологічним розвитком дитини.

5.      Проблеми поведінки дитини.

6.      Проблеми навчання.

7.      Проблеми спілкування.

8.      Проблеми особистісного характеру (сором'язливість, замкнутість та ін.)

9.      Проблеми здоров'я, фізичного розвитку.

Низький рівень психолого-педагогічних знань батьків та вищезазначені проблеми призводять до цілої низки помилок у вихованні. їх причиною ча­сто буває нездатність батьків до самокритики, яка стає перепоною на шляху поповнення знань та самовдосконалення.

Торре Делла Ада, італійський педагог, дала таку умовну класифікацію батьківських помилок:

Традиціоналізм, що виявляється у перевищенні влади у стосунках з дітьми. Батьки виступають у ролі головної дійової особи, мають не задоволений виг­ляд, втручаються в дитячі ігри, вказуючи, ЩО, ЯК і КОЛИ робити.

Егоїзм. Усі батьки, хто більшою, хто меншою мірою страждають егоїз­мом: батьки - власники, мати - "квочка".

Батьківські лінощі проявляються у небажанні відволікатися від своїх справ та захоплень.

Нескромність, хвалькуватість батьків.

Принциповість, що не завжди буває виправданою.

Настроєність на покарання. Дитину спочатку доводять до екстремаль­ного стану, підкреслюючи її негативні сторони, вона втрачає віру в себе і, спровокована зовнішніми факторами, здійснює негарні вчинки.

Негативне оцінювання. Прогресія негативних узагальнень, емоційна на­пруга заважає батькам бути об'єктивними.

Самоствердження за рахунок іншого. Цим користуються ті батьки, які не реалізували себе у зовнішньому оточенні.

Обмеження способів включення дитини у життя сім ї.

Маятникоподібне виховання. Такий принцип дуже калічить душу дитини.

Маніпуляції і маніпулювання як дорослих, так і дітей.

Стиль виховання власних дітей формується несвідомо, часто на підставі установок, стереотипів, перейнятих батьками зі своїх батьківських сімей. При цьому часто недооцінюється виховний вплив родинного середовища і спо­собу життя сім'ї. Однак саме повсякденний вплив родини, побутова поведін­ка батьків, родинне спілкування сприяють виробленню у дитини на несвідомому рівні певних стереотипів поведінки, які у свою чергу визначають не лише окремі звички й життєві установки, а й великою мірою впливають на вироблення дитиною свого життєвого сценарію. Власне чи не тому сім'ї, родині, як зазначає академік М. Стельмахович, надається народною педа­гогікою "першорядного значення... як основному чинникові формування особистості". Саме "у сім'ї, яка закладає основні підвалини виховання і фор­мування характерів дітей, народна мудрість бачить свій головний педагогіч­ний інструментарій". Саме "...сім'я впливає на дитину з першого дня наро­дження. Спосіб життя родини і характер спілкування з малям є визначальним щодо формування в дитини перших звичок, від яких значною мірою залежа­тиме її майбутня поведінка" . Вважаючи народну педагогіку "сумлін­ною сімейною будівницею, невтомною піклувальницею про сім'ю як вихов­ну організацію", акумулюючи досвід української виховної системи, вчений застерігає, що сім'я позитивно впливатиме на дітей, якщо в ній пануватиме здоровий дух єдності. Родинні чвари, постійні сварки між батьками, а ще гірше - негідна поведінка когось із них негативно позначаються на вихо­ванні дітей. "Гарний той дім, де живе дружна й міцна сім'я, де панують лю­бов і злагода. Щаслива та оселя, що повниться радісним дитячим багато­голоссям, де діти ростуть у дружньому родинному колі, у гурті братів і сестер", - наголошує він .

Отже, сімейне виховання, сімейні стосунки, ставлення батьків до дітей -надзвичайно важливі чинники, що впливають на формування особистості людини і великою мірою визначають особливості її життя.

Проведемо паралель між проблемами родинного виховання і їх вирішен­ням сучасними сім'ями та традиціями української народної родинної педа­гогіки, узагальненій Мирославом Стельмаховичем.

Які ж мету і завдання ставили перед собою батьки в минулому і ставлять сучасні? Звичайно, що кожен батько і матір хочуть бачити своїх дітей висо­коморальними, освіченими, працьовитими, добрими, які б приносили ко­ристь собі, суспільству і забезпечували старість батьків. Як каже народна мудрість: "Добрі діти - батькам вінець, а злі діти - кінець".

Тому і провідними напрямами виховання в українській родині були такі:

Духовно-моральне виховання

Цей напрям передбачає формування у кожної людини моральних оцінок з позиції добра і справедливості, що випливає з народного поняття моралі. Стельмахович наводить чимало приказок, інших жанрів фольклору, які, на думку вченого, є моральним кодексом народу. Моральний той, хто: шляхет­ний, доброчесний, праведний; хто підлягає під такі поняття, як людська честь, гідність; правдивий (Правду не сховаєш, правда світліша за сонце); чесний (Притча про Вогонь, Воду і Честь); ввічливий (Ввічливий та чемний - усім приємний); шанує батьків і старших (Шануй батька й матір, і буде тобі доб­ре); вміє співчувати, проявляє доброту і милосердя, готовий завжди допо­могти.

Патріотичне виховання

В основу моральності народ вкладав такі якості, як національна само­свідомість, патріотизм, відданість та любов до Батьківщини. Про це свідчить багато народних звичаїв, традицій, повір'їв, прислів'їв та приказок, образ­них народних висловлювань та ін. Так, до купелі немовлятка кидали мате­ринку і чебрець, щоб дитя зростало з рідним словом, у ріднім краю, а запах материнки і чебрецю завжди повертав до рідних порогів.

Любов до Вітчизни змалечку асоціювалася з любов'ю до батька-матері, рідного дому. (Як матір покинеш, то й сам загинеш. Негідником той нази­вається, хто рідної домівки цурається. Грудка рідної землі дорожча від пуда золота. Як будеш рідної землі триматися, будеш сили від неї набиратися. Кожному мила своя сторона. За рідний край життя віддай.) Було проведено опитування 1200 юнаків допризовного віку. На запитання, які у них ціннісні орієнтири та ідеали, понад 70% вибрали жінок і гроші, 16% - працю. На запитання про службу в армії понад 60% відповіли, що це даремна трата часу.

Чи є актуальною проблема патріотичного виховання?

Виходячи із вищесказаного, в сучасних умовах зростає характерна для сім'ї соціоетнічна функція, визначається роль родини у передачі культури, звичаїв, традицій, обрядів. Бо вони, як наголошує М. Стельмахович, збері­гають нашу історичну пам'ять, а "...знищення їх неодмінно веде до мораль­ного, духовного, культурного і економічного занепаду" .

Тому важливим завданням сучасної родини, усієї педагогічної громадсь­кості є формування у молодого покоління національної самосвідомості.

Трудове виховання

Одним із показників духовно-морального розвою особистості в народній педагогіці було ставлення людини до праці. У цьому величезна роль відво­дилася найближчому родинному оточенню. Завжди виступаючи інструмен­том соціалізації людини, сім'я безпосередньо брала участь у підготовці дітей до різноманітних форм життєдіяльності. (Див. далі ст.: Ідеї трудового вихо­вання у науковій та народній педагогіці М. Стельмаховича.)

Цнотливість (незайманість, чистота дівчини до шлюбу) Не менш важливою моральною категорією в народній педагогіці визна­чалася цнотливість.

Незайманість дівчини віднесена народною педагогікою до найкращої мо­ральної риси нареченої. (Лучче цнота в болоті, ніж нецнота в золоті.) Цнот­ливість доньки приносить честь і радість її батькам. І великий сором був тій молодій, що "загубила калину", тобто втратила невинність до шлюбу. На жаль, у сучасної молоді цнотливість наче не в моді. І у цьому, мабуть, нема­лу роль відіграють засоби масової інформації, зокрема телебачення та пре­са. Це спричинює зростання кількості абортів, ранніх шлюбів, різних хво­роб. Статистичні дані, оприлюднені в газеті "Урядовий кур'єр", засвідчують: щорічно у світі від ранньої вагітності помирає 250 тисяч дівчаток-підлітків. У народі ж говорили, що дуже погано, коли діти дітей родять. Фізично не­зміцніла, соціально і морально недозріла особа дівчинки-підлітка не зможе повною мірою виносити труднощі сімейного життя та нести відповідальність за виховання дітей. Усі клопоти такої надто молодої сім'ї часто лягають на плечі батьків, а якщо відсутня підтримка останніх, такі шлюби часто розпа­даються. Це викликає іншу, не менш болючу, проблему: виховання дітей у неповній сім'ї.

Фізичний розвиток і здоров'я

Акумулюючи досвід народного тіловиховання, академік Стельмахович зазначав, що "народна педагогіка ставить піклування про здоров'я та фізич­ний розвиток дітей на перше місце. З цього, по суті, й починається вихован­ня дитини в сім'ї" . Підвалини здоров'я дитини закладалися з пер­ших місяців вагітності. У скарбниці народної мудрості знаходимо своєрідний кодекс поведінки вагітної жінки і ставлення до неї. Коли ж приходило на світ маля, батьки, використовуючи оздоровчі сили природи (сонце, повітря, воду, землю), робили все для того, щоб воно виросло здоровим і могло пра­цювати. На жаль, більшість сучасних батьків недостатньою мірою ознайом­лена з українською оздоровчою системою. Наприклад, наші прадіди вико­ристовували сонячні промені дозовано і лише незначні ділянки тіла були відкриті для прямих сонячних променів. Сучасні батьки діють навпаки, за­буваючи, що за останніми дослідженнями вчених, тривале перебування на сонці спричинює ріст ракових клітин. Не дозволяючи дітям (навіть у кімнаті) ходити босоніж, тим самим позбавляють дитину можливості активізувати захисні сили організму, адже на підошвах стоп налічують до 72 тисяч біо­логічно активних точок, масажуючи які можна позбутися болю. При най­меншій недузі вдаються до антибіотиків, які часто мають побічну дію: одне лікуючи, приносять шкоду іншим органам. Потрібно пам'ятати про народні методи використання соків буряка, моркви, цибулі та ін.

Естетичне виховання та погляди на красу

"Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком ди­тини і її моральним, фізичним вихованням, трудовою підготовкою, збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу у навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло і боротися з ним" . Дитина приходила у світ в естетичне середовище (побілені хати, рушники, розмальовані печі), гралася небагатьма, здебільшого саморобними, але з любов'ю виготовлени­ми та естетично оздобленими іграшками, виростала серед чудового природ­ного довкілля. Окремою лінією народного естетичного виховання є краса мовленнєвого етикету. В "Українській народній педагогіці" М. Стельмахо-вича читаємо: "Основна вимога мовленнєвого етикету - ввічливість, ста­течність, пристойність, уважність і чемність співрозмовників. Вихована лю­дина завжди розмовляє шанобливо з усіма" .

Чи є актуальною і сучасною проблема культури спілкування?

Спробуємо проаналізувати стиль спілкування дітей, особливо підлітків та дорослих. Висновки, на жаль, невтішні. Погодьмося: він далекий від до­держання правил мовленнєвого етикету. Наведу приклад: Батько, людина з вищою освітою, звернувся за допомогою. Його п'ятирічний син, не виявля­ючи бажання вранці іти в дитячий садок, заявив: "Ти, старе фуфло, іди сам у садок". Батько ще навів кілька висловлювань свого малюка у тому ж дусі.

Поміркуймо, у чому причина, що молоді, гарно одягнені люди, мову, наче бісером, пересипають похабними словами? Відповідь на це дає народна пе­дагогіка. "Українське родинне виховання не допускає вживання дітьми гру­бих і лайливих слів. Засуджуються ті батьки, які лаються у присутності дітей, бо це породжує потворність у взаєминах" . "Як батько кричить, то син гарчить, а як батько лається, то син кусається" - так говорить народна мудрість. 1 як треба батькам бути обережними зі словами, щоб дати дітям добрий приклад гарного спілкування, культурних стосунків та ввічливої поведінки.

У народній педагогіці є ціла низка відповідних принципів, що ними керу­валися споконвіків наші прадіди у вихованні дітей: гуманізм, зв'язок вихо­вання з життям, виховання у праці, систематичність виховання, єдність ви­мог з боку дорослих, повага до дитини, врахування вікових та індивідуальних особливостей, рання соціалізація і професійна орієнтація, поєднання педа­гогічного керівництва з розвитком самостійності та ініціативи дітей.

Ці принципи не втратили актуальності і нині та можуть успішно викори­стовуватись, так само, як і методи традиційного народного виховання. Адже їхній арсенал - широкий і різноманітний. Це і організація практичного мо­рального досвіду, оцінка дорослими вчинків дітей, осудження, використан­ня позитивного прикладу, роз'яснення, переконання, бесіда, заохочення, по­карання. Заслуговують на увагу і такі прийоми виховання дітей у традиційній українській родині, як: цікава розповідь про повчальний факт із життя лю­дей, мудра порада, показ, тренування, нагадування, вживання афористич­них висловів, виконання різних доручень, навіювання.

На перше місце серед них народна педагогіка ставить, звичайно, нагро­мадження практичного досвіду правильної моральної поведінки. Саме через практичні дії засвоюються правила поведінки в сім'ї і поза нею, серед інших людей, у колективі ровесників. Дитина звикає поводитися згідно з нормами народної моралі, поважати дорослих, активно працювати, допо­магати в міру своїх сил.

Отже, - як підкреслює М. Стельмахович, - "у гущі народу сформувалася раціональна виховна система - народна педагогіка, багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам'яті народу, пос­тійно ним використовується, систематично ним збагачується і удоскона­люється. Основна мета народної педагогіки у тому, щоб навчити кожного бути людиною".

Висновки М. Стельмаховича щодо народного морального виховання у родині, засвоєння моральних істин дитиною базуються на почуттях, пере­живаннях, розумі і мають втілюватися, тобто знаходити реальне викорис­тання у благородних вчинках.

Підсумовуючи вище сказане, можна з упевненістю сказати, що Мирос­лав Стельмахович уклав своєрідну програму формування працьовитості на основі народних традицій, узагальнив ефективні народні методи і прийоми духовно-морального, фізичного, патріотичного, естетичного виховання. Використання у педагогічній пропаганді історичного досвіду, виховних тра­дицій української етнопедагогіки, узагальненої вченим, дадуть можливість широкому батьківському загалові не лише глибше пізнати джерела форму­вання шлюбно-сімейних стосунків в Україні, але й сприятимуть стабілізації сучасних сімейно-побутових стосунків, зміцненню їх моральних підвалин. Усе це стане доброю запорукою виховання дітей. Бо, як говориться у народ­ному прислів'ї: як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 





Back to TOP